Договір доручення [umowa zlecenie] — це найпоширеніший цивільно-правовий договір для виконання роботи. Регулюється на основі Цивільного кодексу, а не Трудового кодексу. За договором доручення одна сторона (замовник) доручає іншій стороні (підряднику) виконати певне завдання або послугу, а підрядник зобов’язується виконати певну дію, але без підпорядкування замовнику. Крім того, договір доручення вирізняється великою гнучкістю у визначенні його умов. Хоча Цивільний кодекс не встановлює обов’язкової форми укладання договору, рекомендується оформляти договір доручення у письмовій формі, оскільки це гарантує зрозумілі умови співпраці для обох сторін і захищає їх інтереси, а також може слугувати доказом у разі можливих спорів. При укладанні договору з іноземцем обов’язковим є заключення договору в письмовій формі та надання іноземцю тексту договору зрозумілою для нього мовою.

Договір доручення часто обирають через менші витрати для замовника у порівнянні з витратами, які несе роботодавець при трудових відносинах. Через це укладення такого договору не гарантує типових трудових прав, таких як захист від звільнення чи право на відпустку (за винятком випадків, коли інше передбачено у договорі). За договором доручення сплата внесків до ZUS (Польський Фонд соціального страхування) залежить від статусу особи, яка виконує роботу. Якщо це єдине страхування, замовник сплачує внески на медичне страхування, страхування від нещасних випадків, пенсійне та інвалідне страхування. Внесок на страхування від хвороби є добровільним і залежить від виконавця (він може сам вирішити, чи його сплачувати). Без цього внеску підрядник не має права, наприклад, на лікарняні виплати. Внески на соціальне страхування не стягуються, якщо виконавець є учнем або студентом до 26 років.